Монолог з історії, яку я напевне буду мучити до кінця свого життя і так ніколи і не закінчу)👍🐜🐜🐜по шкірі)
"...
Я маю право помилятись. Маю право змінити в секунду сміх на гіркі сльози. Маю право бути правою. Маю право сперечатись, погоджуватись, кричати. Маю право ображатись, таїти правду, мовчати.
Я маю право кохати. Ненавидіти. Віддаватись душею і тілом, і забути через дві ночі. Ніколи не підходити, не заговорити і пам'ятати все життя. Я маю право згорати від пожираючого, не здорового кохання. Маю право тріпотно тихо шепотіти лиш одне ім'я. Маю право грати вибрану собою роль. Маю право бути собою. Можу бути актрисою. Можу бути монахинею.
Маю право на сльози. На сміх. На крик. На жах. На смуток. На радість. На щастя. Маю право, зрештою, на дурість.
Я можу рвати на собі одяг у відчаї. Можу бути сильною як броньовані двері. Я можу бути найміцнішим плечем для самої ж себе. Можу бути розмазнею. Маю право. Я маю право народжувати щороку. Маю право не любити дітей. Маю право молитись, маю право не вірити. Маю право бути вірною. Маю право бути шльондрою. Маю право істерити і бити посуд. Маю право покірно чекати.
Я не винна ні тобі, ні сусіду, ні перехожому. Я винна собі. Найважливішу у світі річ. Бути тою, ким хочу в цей момент. Бути жінкою. Я винна собі бути жінкою..."